Свіча побутова Евриком (Болгарія) 18шт/уп

Свічки були винайдені людиною дуже давно, але довгий час використовували лише в домах багатих людей і коштували дорогим коштом. Прототипом свічки є чаші, наповнені маслом або жиром, з щіпкою в якості фібриля (пізніше стали використовувати ґудзики з волокон або тканини). Такі світильники давали неприємний запах і дуже сильно коптили. Перші свічки сучасної конструкції з’явилися у Середньовіччі і виготовляли з жиру (чоловіче) або з воску. Воскові свічки довгий час були дуже дорогими. Щоб освітлювати велике приміщення, потрібно було сотні свічок, вони чадили, чорниці стелі та стіни.

До XV століття свічки виготовлялися з витримки папірусу, паперу, пористого серцевини деяких рослин — у розплавленому жирі до його напоєння. У XV столітті було винайдено циліндричну форму для відливки свічок, але водночас почала зрости популярність бджолиного воску як паливо для свічок. У XVI — XVII століттях американські колоністи винайшли воску з деяких місцевих рослин, і свічки, виготовлені цим методом, тимчасово набули великої популярності - вони не димили, не таяли так сильно, як сальні, але їх виробництво було трудомістким, і незабаром популярність зникла.

Розвиток китобійної промисловості наприкінці XVIII століття вніс перші істотні зміни у процес виготовлення свічок, тому що спермацет (особливий жир, який отримують з верхньої частини голови кашалота) став легко доступним. Спермацет горів краще, ніж жир і при цьому не димив, і загалом був ближче до бджолиного воску за властивостями і перевагами.

Більшість винаходів, пов’язаних з свічкою, датується XIX сторіччям. У 1820 р., французький хімік Мішель Шевроль відкрив можливість виділення суміші жирних кислот з тварин, тобто стеаріну. Стеарин, інакше іноді називають стеариновим воском через такі воскові властивості, виявився твердим, жорстким і горів без копійки і майже без запаху, а технологія його виробництва не була витратною. І як наслідок, незабаром свічки стеарину майже повністю витіснили всі інші види свічок, було налагоджено масове виробництво. Приблизно в той же час була осяяна технологія пропилення свічками свічок борної кислоти, що звільняло від потреби часто знімати залишки фітиля (якщо їх не знімати, вони могли загасити свічку).

На початку XX століття хіміки змогли виділити восок нафти — парафін. Парафін чисто і рівно горів, практично не даючи запаху (сильний запах мав тільки дим, який з'явився під час гасіння свічки, але цей запах не був дуже неприємним), і його було дешевше виробляти, ніж будь-яке інше паливо для свічок, відоме на той час. Єдиною його вадою була низька температура плавлення (у порівнянні зі стеарином), через яку свічки мали властивість опливати раніше, ніж згорають, але ця проблема була вирішена, після того, як в парафін почали додавати більш твердий і тугоплавний стеарин. Навіть за допомогою електричного освітлення на початку XX століття парафінові свічки стали популярними, і це посприяло тому, що в той час нафтова промисловість почала вироблятися. З часом їхнє значення у освітленні змінювалося на декоративне і естетичне.

На сьогодні серед свічок парафінові свічки є майже єдиним видом. Свічі роблять з суміші високоочищеного (змаженого або злегка прозорого) парафіну з невеликою кількістю стеарину, або з малоочищеного (жовтого) парафіну, як з добавкою стеарину, так і без неї. Перші більш естетичні й менш орулі не так сильно опливають. Середовище виробляють свічки з неочищеного парафіна (червоно-жовтого) без добавок, які дуже сильно опливають, і тому не користуються попитом.